Видатки бюджету як одне із головних джерел фінансування медичних закладів
Процес перебудови, що відбувається після набуття Україною незалежності, супроводжується як рядом позитивних змін (демократизацією суспільства, впровадженням ринкових відносин), так і негативними явищами соціальної нестабільності, зниження рівня життя більшості населення. Протягом останнього десятиріччя в Україні спостерігається зростання смертності населення практично в усіх вікових групах, зменшення тривалості життя, збільшення захворюваності як на неінфекційні, так і на інфекційні захворювання.
Загальні економічні проблеми суспільства негативно позначилися на фінансуванні охорони здоров’я. Дефіцит державних коштів призвів до залучення пацієнтів у процес відшкодування витрат на надання медичної допомоги (передусім витрат на лікарські засоби, харчування у стаціонарах), в країні поширилася неофіційна оплата медичних послуг. За даними Держкомстату України, частка бюджетних асигнувань у охорону здоров’я скоротилася з 81,4 % у 1996 р. до 66,4 % у 2000 р., а якщо взяти до уваги неофіційні дані про масштаби тіньових платежів населення за медичні послуги, то питома вага коштів загального оподаткування скорочується до 48 %.
Неврегульована оплата медичних послуг з боку населення спричинила різке зменшення рівня доступності медичної допомоги. Всеукраїнське опитування, в якому взяли участь 47,8 тис. осіб, проведене Державним комітетом статистики України у жовтні 2002 р., свідчить, що у 27,5 % домогосподарств не мали можливості отримати необхідну для членів сімей медичну допомогу.
Фінансова недоступність медичної допомоги поєднується з нераціональним використанням значної частки державних асигнувань у секторі охорони здоров’я. Застарілі підходи до розподілу фінансових ресурсів на підставі показників потужностей (числа ліжко-місць і кількості відвідувачів) спричиняють деформацію структури надання медичних послуг з перевагою обсягів спеціалізованих і стаціонарних послуг над первинною допомогою. Відповідно розподіляються і фінансові ресурси: основну частину коштів (до 80 %) поглинає стаціонарна допомога, на амбулаторну спеціалізовану допомогу витрачається близько 15 %, на частку первинної допомоги – лише близько 5 % [7].
Видатки бюджету – це одна із сторін її фінансової діяльності. Державні видатки – вид фінансових відносин, пов’язаних із неперервним цільовим використанням грошових коштів.
Видатки держави являють собою прямі затрати матеріальних і фінансових ресурсів на її функціонування. Оскільки в умовах товарно-грошових відносин і дії закону вартості всі затрати набувають грошового характеру, видатки держави прийнято розглядати як використання фінансових ресурсів. Саме фінансове право регулює складну групу відносин у сфері видатків, пов’язаних із забезпеченням публічного фінансового інтересу, тобто із діяльністю державних і муніципальних органів, що виконують функції держави і органів місцевого самоврядування. Кожний суб’єкт підприємницької діяльності, незалежно від організаційно-правової форми діяльності і форми власності, розміщений на території нашої держави, здійснює видатки, вступаючи в грошові відносини із великою кількістю суб’єктів. Але ці грошові затрати і відносини, що виникають у зв’язку з цим, регулюються не фінансовим правом, а господарським, цивільним, і через це поняття видатків держави ширше поняття державного і місцевих бюджетів.
Правовий режим фінансування видатків залежить від фонду, із якого фінансується конкретний видаток, від форм власності підприємств, що отримують грошові кошти для свого фінансування, через це і регулюються відносини у сфері видатків нормами багатьох законодавчих актів.
У державному бюджеті видаткова частина бюджету, починаючи з 2000 року, ділиться на дві частини – загальну і спеціальну, а в Бюджетному кодексі дається розподіл повноважень між рівнями бюджетної системи України і механізм делегування повноважень [4].
Відповідно до законів про державний бюджет видатки на охорону здоров’я становили: 2000 року – 716 933,2 тис. грн. (2,14 % загальної суми видатків бюджету), 2001 року – 1 181 245,8 тис. грн. (2,81 %), 2002 року – 1 897 025,8 тис. грн. (3,8 %) [10].
Доцільно констатувати збільшення питомої ваги видатків державного бюджету на охорону здоров’я у загальному обсязі видатків. Варто зазначити, що при цьому не враховано процесів міжбюджетних відносин, а також фінансування із місцевих бюджетів.
Перехід від використання функціональної класифікації видатків до програмної зумовив більш згруповане розміщення у бюджеті всіх видатків за певною програмою. Але попри те, що відбувається абсолютне зростання витрат на охорону здоров’я, питома вага частки ВВП на охорону здоров’я зменшується. У 2001 році вона становила 2,7 %, тоді як на законодавчому рівні закріплено, що ця цифра не повинна бути нижчою за 8 %. За обсягом витрат на охорону здоров’я у розрахунку на 10 000 жителів Україна посідає 111 місце серед країн ООН і 8 серед країн СНД [6].Збільшення видатків на певну галузь невиробничої сфери можливе тільки при зміні пріоритетів у розподільчій політиці уряду, прискоренні темпів економічного зростання.